Імена всіх людей, котрі переховували євреїв нам невідомі. Багато рятувальників заплатили життям за спробу бути людяними. На сьогодні офіційно з Кременчуком пов'язані імена лише 6 Праведників народів світу.
9 вересня 1941 року Кременчук захопили нацисти. Всі жителі міста опинилися в полоні, серед них і Ганна Кириченко з двома малолітніми донечками.
Наприкінці вересня 1941 року у місті було організовано табір для військовополонених «Шталаг 346», в’язнів змушували важко працювати і практично не годували. Серед таких полонених був і Петро Коганзон. Треба сказати, що нацисти не дізналися, що він єврей.
Родина Кириченко
На роботах Петро Коганзон познайомився з Ганною Кириченко, котра перейнялася жалістю до чоловіка. Почала приносити йому їжу, теплі речі, ліки. У квітні 1942 року Петру вдалося втекти з табору і Ганна почала переховувати його в своєму домі.
Через певний час жінка допомогла Петру встановити зв’язок з підпільниками міста. Ті, в свою чергу, надали Петру підробні документи, за якими він був українцем, тому міг вільно жити у місті. Однак встановлення справжньої національності Коганзона було лише питанням часу, тому чоловік наважився на ще одну втечу, аби дістатися частин Червоної Армії та знову повернутися на фронт.
Влітку 1942 року Петро рушив в дорогу. Під час важкої подорожі він познайомився з Грунею Штабницькою, котра теж була єврейкою. Певний час жінка переховувалася в Кременчуку у своєї свекрухи, котра була за національністю українкою. Однак у місті було дуже небезпечно і жінка теж вирішила тікати.
Ганна Кириченко та Петро Коганзон, 1955 рік.
Спільно Петро та Груня пройшли понад 100 км, поки не дісталися Полтави. Там, за порадою підпільників, втікачі звернулися до Валентини Захарченко. Жінка спільно з чоловіком Миколою знали про небезпеку, але все ж наважилися переховувати в своєму домі одразу двоє євреїв.
Побувши у Полтаві декілька тижнів, Коганзон зрозумів, що дістатися фронту йому не вдасться, тому вирішив повернутися до Кременчука. У зворотною путь з ним пішла і Груня. Обидвоє прожили у Кременчуку аж до звільнення міста 29 вересня 1943 року.
Після війни Коганзон зберіг дружбу зі своїми рятувальниками, навіть після переїзду до США у 1990-х роках. Доля Штабницької невідома. 21 листопада 1993 року Яд Вашем удостоїв Ганну Кириченко, Миколу та Валентину Захарченко почесного звання "Праведник народів світу".
Врятовані: Любов, Марія (Едштейн) та Зінаїда (Айзіна) Дашевські
Єврейка Любов Дашевська, 1914-го року народження, жила у Кременчуку з двома донечками: Марійкою (1933-го року народження) та Зінаїдою (1937-го року народження). В вересні місяці нацисти захопили місто і майже одразу створили єврейське гетто на 3,5 тис. людей. Любов побоювалася йти в гетто, тому обійшла всіх знайомих неєвреїв, аби попросити в них притулку. Єдиними, хто погодився прихистити, виявилися Броніслава Овсяннікова з чоловіком та двом власними донечками.
Дашевські вирили яму на подвір’ї Овсяннікових, де і переховувалися три місяці. Марія Дашевська згадує, що члени родини Овсяннікових, особливо донька Валентина, намагалися зробити все, аби бранцям було більш-менш комфортно. Надавали їжу, вночі виводили на прогулянки, щоб подихати свіжим повітрям. Однак переховуватися було дуже небезпечно, до родини Овсяннікових часто приходили німці і навіть залишалися ночувати.
Наприкінці 1941 – на початку 1942 років Люба з доньками вирішили тікати з Кременчука. Броніслава Овсяннікова допомогла їм сховатися у возі, який їхав з міста. Наступні два роки сім'я Дашевських поневірялася окупованими українськими селами, час від часу випрошуючи їжі або знаходячи роботу найманців, яку кидали, щойно відчували наближення небезпеки.
Дашевські завжди приховували свою єврейську приналежність. У такий спосіб родина дожила до визволення. Після війни сім'я підтримувала зв'язок із Овсянніковими. 19 грудня 2012 року Андрій та Броніслава Овсяннікови та їхня донька Валентина були нагороджені Яд Вашим почесним званням «Праведник народів світу».
