У 1764 році була створена Новоросійська губернія Російської імперії, з 1765 по 1784 роки головним губернським містом був Кременчук.
На початку Першої турецької війни імператриця Катерина ІІ видала указ про переселення полонених волохів, греків, вірменів та євреїв. Усім полоненим дозволялося самостійно обирати місце проживання, і тільки євреї були позбавлені такого права. Євреї могли офіційно проживати лише на території Новоросійської губернії.
На момент складання ревізійних списків, у 1795 році, у місті проживало 336 євреїв. У 5-тій ревізії зазначається: «Єврейський елемент, складаючий нині чи не половину населення Кременчука, як видно із збережених свідчень, у минулому столітті населяв Кременчук «в немалому числі» і в 1780 році євреї мали тут нерухоме майно та свій особливий «госпіталь»».
У 1802 році була створена Полтавська губернія, куди входив і Кременчук. Ось яку оцінку євреям дає губернатор Полтавської губернії Аверкієв: «Взагалі євреї, маючи вроджену спритність по оборотах торгівлі та промисловості, - дуже старанні. За їх звичаями вони один одному допомагають у всяких потребах і навіть при недородах хліба в продовольстві нестачі не мають…»
Число євреїв у місті Кременчук постійно збільшувалося: на 1840 рік – 2336 чоловіків та 2231 жінка; на 1863 рік – 4114 чоловіків та 4079 жінок, на 1890-ті роки – 29 890 осіб (47% населення), на 1914 рік – 36 962 особи (60% населення). Історики вважають, що зростання чисельності єврейського населення в місті пов’язане із економічним зростанням Кременчука: євреї із маленьких містечок рушали сюди у пошуках роботи та кращого життя [7].
Основна частина єврейського населення Кременчука належала до міщанського стану і перебувала на обліку у міщанських старост при міській управі. У Кременчуці діяло два єврейських міщанських товариства: Кременчуцьке та Крюківське.
Серед євреїв Кременчука було чимало ремісників (шевців, бондарів, ковалів та інш.), медиків, вчителів, друкарів та власників бібліотек. Активну участь брали євреї і у торгівлі: володіли як великими оптовими торговельними фірмами, так і невеличкими крамничками (винними, бакалійними, галантерейними).
На початку ХХ століття у Кременчуці була зосереджена велика кількість промислових підприємств. Власниками багатьох із них були євреї. Млини Сандомирського та Ратинських виробляли муки на 500 тисяч рублів на рік. Найбільш значущими у тютюново-махорковій галузі були «Товариство Сандомирський та Рабінович», тютюнова фабрика Володарського. Слід наголосити, що Кременчук був одним із центрів виробництва високоякісних тютюнових виробів у Російській імперії. За даними, наведеними у довіднику «Вся Росія» 1901 року, у місті було 6 тютюнових фабрик. Євреї володіли принаймні кількома з них. На плані Кременчука 1901 року позначено тютюново-махоркову фабрику Клермана, тютюново-махоркову фабрику Володарського, фабрику Рабіновича, махоркову фабрику «Сандомирський та Рабінович».
У 1842 році в Кременчуці була відкрита одна з найбільших тютюнових фабрик Російської імперії. Річний обіг підприємства складав 400 тисяч рублів. Сума колосальна, адже пристойний будинок у ті часи можна було придбати за кілька сотень рублів. Підприємство належало купцю 1-ї гільдії караїму С. Дурунча.
Проживаючи у місті Кременчук, євреї активно займалися розвитком соціальної сфери, приділяючи значну увагу освіті. На 1874 рік у єврейському училищі 1 розряду навчалося 64 хлопчики, в єврейському хедері (релігійній початковій школі) – 668 хлопчаків. У хедері також працювало 86 меламедів (єврейських учителів). У 1875 році доглядачем казенного єврейського училища був Х. Бромберг. Учителями були Л. Горенштейн та І. Фарбер.
У кінці ХІХ – на початку ХХ століття на Полтавській вулиці в будинку єврейської общини працювало суспільне училище Талмуд-Тора під керівництвом Янкеля Айзековича Гельмана. При навчальному закладі також діяло ремісниче училище [7].
http://search.archives.jdc.org/list.asp
Про стан цього училища у 1923 році можна судити з донесення Бориса Богера для штаб-квартири Об’єднаного розподільного комітету у Нью-Йорку: «Також у Кременчуці є дуже гарна професійно-технічна школа для 130 дітей-євреїв. Механічна частина школи дуже хороша, але є потреба в їжі та одязі. Кременчук втратив, як і багато інших міст за роки заворушень, багатьох своїх соціальних працівників. Серед соціальних працівників, що залишилися, є лише євреї» [8].
Але до громадянської війни у Кременчуці встигли створити ще двокласне початкове єврейське училище, приватне початкове єврейське училище, безкоштовне професійне жіноче училище, Товариство допомоги бідним дітям євреїв, сім жіночих та вісім чоловічих єврейських училищ, єврейські жіноча та чоловіча гімназії.
Загально відомо, що серед євреїв є дуже багато гарних фахових лікарів. Так історично склалося, що євреї часто обирали собі медичні професії та досягали значних успіхів на ниві допомоги хворим. Не винятком були і євреї міста Кременчук.
Вулиця Катеринінська, м. Кременчук [3].
Як вже зазначалося, єврейський шпиталь діяв у місті з 1801 року, а з 1887 року уже працювала і єврейська лікарня.
У виданні «Пам'ятна книжка та адреса-календар Полтавської губернії на 1892 рік» знаходимо докладну інформацію про роботу Кременчуцької єврейської лікарні: «Заснована у 1887 році лікарня має призначення надавати лікарську допомогу хворим євреям обох статей м. Кременчука та Кременчуцького повіту, а у разі наявних вільних ліжок – і іногороднім євреям».
Єврейська лікарня була розрахована на 12 ліжок, але у разі потреби їх кількість можна було збільшити. При закладі також діяла аптека, яка працювала не на продаж, а для забезпечення потреб закладу у медичних препаратах. На час лікування пацієнтам надавалася їжа, одяг, взуття, постільна білизна та всі необхідні ліки.
Лікування у закладі було платним, розмір винагороди визначався рішенням Ради лікарні. Але часто пацієнтів лікували безкоштовно, безкоштовними також були і консультації лікарів для тих пацієнтів, які не залишалися у стаціонарі.
Про рівень розвитку суспільства можна судити з наявності благодійників та благодійної допомоги нужденним. Так у «Довіднику благодійних товариств Російської імперії» 1902 року перераховані Товариство допомоги бідним євреям м. Кременчука; Товариство постачання бідним євреям дешевої їжі з дешевої їдальні; Кременчуцька громадська Талмуд Тора з ремісничим при ній відділенням на 300 дітей; Притулок при Талмуді Тора на 40 хлопчиків; Єврейська богадільня (лікарня) на 25 осіб; Єврейська лікарня на 35 ліжок.
У Пам'ятній книжці Полтавської губернії на 1913 рік згадано ще два єврейські благодійні товариства Кременчука: Товариство допомоги бідним дітям євреїв та єврейське благодійне товариство «Гмулус-Хесед».
Хоральна синагога в місті Кременчук, поч. ХХ ст. [4].
У 1897 році у Кременчуці проживало близько 30 тисяч євреїв (47% населення). Єврейська громада міста розвивалася та процвітала настільки успішно, що місто Кременчук називали «Українським Єрусалимом» та «Хасідським раєм». У місті було безліч синагог, єшив (релігійних навчальних закладів), хедерів (шкіл вивчення Тори) та інших єврейських закладів.
Поряд з іншими громадами, у Кременчуці існували великі громади Любавічних, Браславських, Слобідських і Чорнобильських хасидів, а після кількох переїздів у місті облаштувалася єшива «Кнесет бейт Іцхак» з містечка Кам'янець, на чолі якої стояв рабин Борух Бер Лейбович. Він виконував обов’язки міського рабина після смерті тестя - рабина Авраама Іцхака Циммермана. У 1844 році прихильниками Хабада в місті була заснована Любавічна єшива.
У місті Кременчук було три великі синагоги: «Синагога Шнейдера», де молився відомий регент Берл Ротман, «Синагога Хура» та «Поель Цедек», де розташовувалась єшива.
Багато єврейських молитовних будинків були приватними (будинки Циперштейнів, Гольдштейнів, Вергуновських) або належали різним артілям (цигарників, шорників, візників, бакалійників).
Деякі з господарів годували учнів єшиви вдома, інші жертвували гроші (зазвичай 20 копійок) на те, щоб хлопці самі могли купити їжу. Одним із будинків, у якому щовівторка годували студентів єшиви, був будинок любавічного хасида рабина Рапловиця. По суботах сім'я міського промислового магната Гурарі часто приймала та годувала євреїв.
Окремих слів заслуговують караїми Кременчука. Караїмізм — релігійне віровчення, засноване на Танаху (Старому Завіті). Слово «караїм» увійшло у вжиток у IX столітті, спочатку використовувалося для позначення релігійних груп усередині іудаїзму. Етимологія слова «караїм» походить від давньоєврейського дієслова «кара» (ін.-євр. קרא – «читає»), пов'язаного з давньоєврейською назвою Священного писання «Мікра» (ін.-євр. מקרא). Утворена від нього форма іменника карай (буквально «читач») у множині має форму караїм («читачі»). Караїмізм ґрунтується на тому, що кожен віруючий самостійно раціоналістично визначає застосування Мойсеєвого закону [5].
За наявними відомостями, караїми стали обживати Кременчук у 40-х роках ХІХ століття. Саме караїми, нарівні з багатьма євреями, що проживали в місті, стали піонерами кременчуцької тютюнової промисловості. Спочатку в місті налічувалося близько 10 караїмських сімей, а в 1871 році в Кременчуці було вже близько 40 караїмських сімей - 205 осіб. Чисельність кременчуцьких караїмів до революції то зростала, то падала: 1877 рік - 525 осіб, 1897 рік - 207 осіб; 1901 року караїми становили близько 0,2 % від загального населення міста [6].
